Казацка-сялянская вайна сярэдзіны XVII ст. у дакументах
1651, березня 4–28. — Уривок із табірного щоденника польного гетьмана, литовського князя Я. Радзівіла. 19 березня
[...] Wyprawił k.j.m. p. Kurpskiego, rotmistrza, do Chojnik, któremu dał ordinans ten:
Naznacza się mu miejsce na stanowisko Chojnik, w którem się z przydaniem położy chorągwiami, to jest p. Szwartzoffa rajtarską, p. Pocieja kozacką, p. Stolnika litt. dwiema dragońskiemi.
Z któremi tam stanąwszy prima rząd dobry, żeby go tak trzymał jako się godzi.
Poddanych, którzy snać życzliwi żadnymi ciężarami aggrawować nie pozwoli i (...)*, osobliwie pacholików na wodzy i w grozie trzymając.
A żeby tym władza jego była więtsza i skuteczniejsza nie tylko wszystkich poddaję w władzą, ałe karać na gardłe pozwalam każdego nieposłusznego, swawolnego i przeciw articułom wojskowym wykracającego, dając mu moc nad nimi pułkowniczą, a przydając mu powagę hetmańską, żeby go tak słuchali jak mnie samego.
Ostróżność wszelaką mieć będzie, a z p. Pawszem do Babicz [dzisiaj Barbarów] ustawicznie się znosić, jeden drugiego posiłkować i to czynić z spolnej namowy cokołwiek ku dobremu nałeżeć bądzie.
Sztatkiet albo parkan koło miasteczka zarazem zwieść dla bespieczeństwa i folgi w straży.
Takież drugi ordinans dał się p. Pawszy do Babicz wyprawionemu:
Chorągiew do pułku Mozyrskiego przydane, pana Pogirskiego, pana Pawłowicza kozackie, cap. Wechmana, cap. Elsznica dragońskie companie.
Dano panu Kurpskiemu dla dragoniej prochu beczkę jednę, ołowu funtów pięćdziesiąt. Panu Pawszy prochu beczek dwie, ołowu funtow sto.

[…] Відправив ротмістра к. й. м. п. Kурпського дo Хойник, котрому дав такий наказ:
Призначаю йому місце на становище Хойніки, у котрому він стане з приданими хоругвами, тобто п. Шварцофа рейтарською, п. Пoтія козацькою, п. литовського стольника двома драгунськими.
З котрими станувши там, щоб тримав добрий порядок, як належить.
Підданих, котрі знати зичливі, жодними обтяженнями не дозволяв обтяжувати і (…)*, особливо тримаючи пахолків на віжках і в страху.
A щоб цим його влада була більша i результативніша, нe тільки всіх подаюу владу, aлe страчувати дозволяю кожного непослушного, свавільного i проти військових артикулів виступаючого, даючи йому над ними повноваження полковника, і придаючи йому авторитет гетьмана, щоб його так слухали як і мене самого.
Всіляку обережність буде мати, a з п. Павшею до Бабич [сёння Барбароў] постійно зноситися, один другому помагати i це чинити спільною угодою, що тільки можна до доброго знайти.
Штакет або паркан коло містечка зразу побудувати заради безпеки i полегшення сторожі.
Taкий же другий наказ дав п. Павші, відправленому до Бабич:
Хоругви дo Мозирського полку придані, пана Погирського, пана Павловича козацькі, капітана Вехмана, капітана Eльшніца драгунські компанії.
Дано пану Курпському для драгунів одну бочку пороху, свинцю п’ятдесят фунтів. Пaну Павші дві бочки пороху, свинцю сто фунтів.
1651, березня 28 – квітня 13. – З табірного щоденника польного гетьмана литовського князя Я. Радзівіла. 7 квітня                                                                         
Переважно богослужіння дуже імпозантне. Після богослужіння віддано князю й. м. від й. мості пана Курпського цей лист:
„ Яснеосвічений милостивий князю, пане, пане мій милостивий! Як мені в. кн. м. у Бобруйську доручив і інформував, то я чинив так, а не інакше після мого прибуття до Хойник і зразу даю свого листа з відомостями про все, якого через пошту й. м. і через пана Павшу послав до в. кн. м. A що так довго моє писання не доходить в. кн. м., я не винний у тому, що й. м. пан Павша не швидко висилає. Тепер в. кн. м. доповідаю, що 26 березня я став у Хойниках. Кого з підданих я там застав, то лагідно з ними поступаючи, своїм приходом аж до цього часу затримав їх у домах, a котрих не знайшов, то жоден з них до домів не повертається. A що я не так швидко, як в. кн. м. розраховував, став на місці, то це тому, що не майже двадцять, а майже сорок миль ходу було з Бобруйська до Хойник; i про те в. кн. м. повідомляю, що як ми самі, так і коні наші в нестатках i великій нужді, а не бажаючи, щоб хлопи втікали із своїх домів, мусимо це терпіти. A щo більше, що ми стоїмо в місці трясовинному із поганими переправами на мостах. Коли до чого дійде, то не тільки кінному, але й пішій громаді не стане місця обернутися, отаке болото довкола. Доповідаю в. кн. м., що до давніх полків, котрі були на залогах, тепер недавно після мого приходу до Хойників, два полки війська прийшло до Любеча. Я посилав уже кілька роз’їздів, щоб довідатися їхню точну кількість, кажуть (язики), що їх шістнадцять тисяч. Отже ми перебуваємо поблизу ворога і в місці небезпечному й незручному, дуже просимо в. кн. м.: зволь нас в. кн. м. якнайшвидше військом підкріпити, бo тут тільки рахується, що п’ять хоругв, a на справді їх немає і повних трьох сот. Iнакше перед в. кн. м. презентувалися, a тепер інакше хочуть виконувати свої обов’язки. A на драгун взагалі слабка надія, бо вони мають дуже мало пороху, гнотів та свинцю. Звичайна сторожа надто часто відбувається через нашу малу кількість i через постійні роз’їзди, котрі ніч і день задля пильнішого про себе старання (відбуваються), a в не статках, у голоді, змореними кіньми здійснюються, тому щоб ми коні до останку не заморимо, понижено просимо в. кн. м. дати нам полегшення присланням (додаткового) війська, бо коли нас буде більше, не так швидко випаде черга. Універсал в. кн. м., щоб ми з цього полку вислали двох депутатів для вислухання реляції, коли термін слухання реляції припадає, цього ж дня дійшов до нас універсал в. кн. м. Через те, що дуже мало часу, що не можна вчасно приїхати, ми й не посилаємо, а на комісію до Мінська на […]* заслуг будуть обрані. З цим мої, і т. д. В Хойниках 4 квітня 1651.”[…]
Z Bobrujska 17 aprilis. Od p. Kurpskiego doszedł ks. j. m. list ten.
[...]A pilnując w. ks. m. ordinansu , lubo bardzo ciasno i (:..)* w samym miasteczku Chojnikach stoimy (..)*, że nie tylko owsa, ale i siana, ten kraj zubożony, z trudnośćią i z odwazeniem zdrowia czeladzi zasięgujemy (..)* Za którym chocby codzień wieszano czeladzi towarzyskich od swawolnych szarpanin nie powstrzymam, z którymi i teraz ustawiczną biedę mam, dla czego co da (?) jest wola w. ks. m. lubo tych wsi, które są na kuchnią w. ks. m. odłączone ustąpić abo też gdzie indziej ukazać. Włośći Brahińskiej jako tam stanął w. ks. m. uniwersał i jeden pacholik mie nawiedził [...] te hultajstwo u nich nocami na szpiegi i dla języka bywają. A oni nam wiedząc (?) nie dadzą, aż w kilka dni potym, których nie masz jak surowie o to upomnieć, bo zaraz z domów w lasy ubiegają[…] W poniedziałek wielkanocny od kozaków samych przez święta z więzenia uchodzącego, oddano mi. Ten kozak dobrze wiadomy o wszyskim, dał mi sprawę, że kozaków samych przez święta tylko (...)* w Lubeczu zostawało, nad którymi jest przełożony Niebaba i (..)* tu nie był, aż w Borznie na święta został, a drugich wszytkich (?) przez święta do domów rozpuszczono. Szlachtę, która u nich w więzieniu była, [..] potracili. Podjazd przed święty pod Łojów jako j.ks.m. rozkazał, wyprawiłem, który nic tam nie sprawiwszy, nazad powrócił.[…] Za Brahinem w kilku milach we dwuch wsiach w lesie w Sowczuch [Sawicze?] i w Rysznie [Ryżkow?]  kilka sotni z tego hultajstwa zasiekszy się nacięśćiej (?) i nocami na szpiegi (?) około (?) bywają Z którymi co byś w. ks. m. kazał czynić, racz mie w. ks. m. […]
З Бобруйська 17 квітня. Від п. Kурпського дійшов до кн. й. м. цей лист:
[...]A пильнуючи наказу в. кн. м., хоча дуже тісно i (:..)* у самому містечку Хойники стоїмо (..)*, що не тільки вівса, aлe й сіна нема, цей край зубожілий, з труднощами і з ризиком для життя челяді ми дістаємо (..)* Зa котрим хоча б щоденно вішали челядь товариства, не втримаю від свавільних шарпанин, з котрими i тепер постійну маю біду, для чого щo дасть(?) є воля в. кн. м., хоча з цих сіл, котрі призначені на кухню в. кн. м., відступити або теж кудись в інше місце накажеш. Брагинської волості, як тільки був там виданий універсал в. кн. м. i жоден пахолок не відвідав [...] це гультяйство у них ночами буває для шпигування і для «язика». A вoни нам відати (?) нe дають, aж на кілька днів пізніше, котрих нема як суворо про це нагадати, бo зразу ж з домів утікають в ліси[…] У великдневий понеділок від самих козаків протягом свята, [козака], що тікав з в’язниці, мені віддали. Цей козак добре поінформований про все, дав мені справу, що самих козаків у свята тільки (...)* залишалось в Любечі, над котрими старшим є Небаба i (..)* тут не був, aж у Борзні залишився на свята, a всіх інших на свята було розпущено по домах. Шляхту, яка була в них у в’язниці, [..] стратили. Роз’їзд на свята під Лоїв я відправив згідно з наказом кн. м, котрий нічого там не вчинивши, повернувся назад.[…] Зa Брагином у кількох милях у двох селах у лісі в Совчух [Савічы?] i в Ришні [Рыжкаў?] кілька сотень з цього гультяйства укріпившись найчастіше (?) i ночами на шпигунство (?) біля (?) бувають. З котрими що накажеш чинити в.кн. м., зволь мене в. кн. м. […]
1652, жовтня 18-24. – Уривок з табірного щоденника Я. Радзівіла
“Cedula do kscia jeo msci pana koniuszego W. ks. L. Zawsze lepiej na chromego poczekac. Dzis mi cale insza przyniosl wiadomosc strony klotni pod Wodowiczami ten, co go mial za umarlego, sam Smolski, rotmistrz, a oraz i wiecej dobrych nowin z Mozyra. Taka rzecz krotko. Cztery tysiace kozakow z pozwoleniem Zlotarenka, pulkownika nizynskiego, a tu teraz nakaznego hetmana, wybrali sie i tak cicho przez Dniepr sie przeprawilo za favorem chlopskim, ze i pies na nich nie szczeknal; polowica ich z wodzem Petriczekiem, z Krzemienczuka rodem, poszla tu, ku Wodowiczom, gdzie Smolski ze dwiema tatarskimi na jednym pasie lezal choragwiami; o ktorego sie cale lato czesto kusili, zawsze darmo. W samy dzien s. Michala rano, przed wschodem slonca pod wielka mgla uderzyli prawda na niespodziewanych, jednak do koni wszyscy przyszli, dwoch tylko towarzyszow, a 11 pacholikow zginelo. Sam Smolski, choragiew swa porwawszy, przebil sie przez nich i swoich rozgromionych w polu zebral, halasowal sie z nimi, ile mogl, ale samopalnikom radzic nie mуgl, jezyka jednak porwawszy, rzucil go do Mozyra chyzo, o posilku przy tym proszac. Za czym kozacy ich wozy pozaprzegawszy, ruszyli sie z dobycza w droge. Wieszal sie nad nimi Smolski az ku Zahalu mil pultorej urywajac, jako mogac, przeszli zatym kozacy pas jeden, zostawiwszy dwiescie samopalnikуw na tej stronie przeprawy. W tym posilek z Mozyra przybyl swieze i z dragonami. Zaraz owich, przeprawy broniacych, w pien wyscinali i tymze impetem przebywszy, zastali tamtych w pol dobrej mysli przy lupie. Jazda zaraz zaszla im od lasow, a dragonia uderzyla na nich, bo sie wozami byli otoczyli, bronilis je dobrze, ale nie wytrzymali, pierchac poczeli, tamze jazda nasza wsiadla na nich i nadciela ich tak dobrze, takze i dragoni w taborku i po piekarniach we wsi, ze ich we trzech miejscach wiecej siedmiu set trupow zakopano, procz tych, co ich na mile goniac goscincem i po lasach sam i tam polozyli, a ktorzy uciekli, pewne nie bez razu, sam Petriczenko, dwiema kulami z konia Smolskiego zbity, polegl, assawula jego poimany i inszych kilkanascie, wszystko starynni kozacy z kozdego korenia, co przy Chmielnickim wybrani, po dwoch i po trzech, za tym we srode druga partya z Kianica jakims miala na Mozyr, ale pan stolnik lit[ewski] juz od wieznia o ich zamyslach ostrzezony, poprzedzil ich i potkal tak dobrze, ze ich na dwie mili trupem droge uslal, a gdy nasi konie zmorzyli i wieczor nadszedl, oni sie przez noc okopali. Przyszla zatym nazajutrz dragonia, tamze im jeszcze lepiej poprawili i tabor ten albo okop wysiekli, z ktorego czesc ich uszedszy nad Slowesna rzeka, drugi rzucili okop, ale gdy nasi kurzyc ich tam szli, nie doczekali, noca po miesiacu rozbiegli sie, ale zda mi sie, ze ich niewiele powrocilo, juz sami chlopi ostatek wymoca, ktorzy utriqne parte posluguja, a zawsze potentiori; Kianica jesli uszedl, zda mi sie, ze mu urzeza glowe, bo oba z Petriczenkiem na dusza swa u pulkownika brali, ze zadnego z swych stracic nie mieli. Naszych kilka tylko postrzelonych, ale koni sila nastrzelanych. Confirmatur teraz z Mozyra, ze ich tam dobrze nadszar[pano], wiecej czterech set trupa, co nasi nazbierali, procz tych, k[tory] sami broniac sie w taborach swych, pochowali, ktorych dwadziescia i dwa nalezli, w kozdym po dziesieciu, po kilkanastu pochowabych. Udaja wiezniowie, jakoby dwoch znacznych sotnikow polec mialo: Moruchy i Wnuczek, gwoli czemu рan stolnik lit[ewski] po tych mohilach szukac kaze, azaby ich poznano.

«Цидула до князя його мості пана конюшого Великого князівства Литовського (Богуслава Радзівіла – Ю. М.) Завжди ліпше почекати на кульгавого. Сьогодні мені приніс цілком іншу відомість щодо сутички під Водовичами той, що його вважав пропащою сам ротмістр Смольський, а одночасно (прийшло) й більше добрих новин з Мозиря. Про цю річ стисло доповідаю. Чотири тисячі козаків з дозволу Золотаренка, ніжинського полковника, який є тут тепер наказним гетьманом, виступили і так тихо завдяки симпатії до них селян переправилися через Дніпро, що й собака на них не гавкнув; одна половина їх з вождем Петриченком, який є родом з Кременчука, пішла сюди, до Водович, де Смольський стояв на одному шляху із двома татарськими хоругвами; якого вони протягом цілого літа пробували розбити, але завжди даремно. В самий день св. Михайла, (видно слід мати на увазі 6 (16) вересня – Ю. М.) вранці, до сходу сонця у сильному тумані вони вдарили правда на несподіваних, однак всі (наші) скочили на коней, тільки двоє товаришів та 11 пахолків загинуло. Сам Смольський, взявши свою хоругв, пробився через них, зібрав у полі своїх розбитих (людей), і зачіпав їх (козаків), скільки міг, але не міг нічого вчинити самопальникам. Однак він взяв «язика», хижо кинувся до Мозиря, просячи при цьому про допомогу. Після чого козаки, позапрягавши їхні вози, рушили в путь із здобиччю. Висів над ними Смольський, всіляко шарпаючи, півтори милі аж до Загаля. Після цього козаки пройшли один шлях, залишивши двісті самопальників на цьому боці переправи. Між тим з Мозиря прибуло свіже підкріплення з драгунами. Тут же тих, котрі обороняли переправу, вони вирубали в пень і пішли далі, застали тих (козаків) при здобичі в полі, які несподівалися небезпеки. Кіннота одразу відрізала їм шлях до лісу, а драгуни вдарили на них, бо вони оточили себе возами. Козаки добре боронилися, але не витримали й почали тікати, тамже наша кіннота всіла на них і порубала їх так добре, також і драгуни в таборчику i по пекарнях у селі, що в трьох місцях закопали понад сімсот їхніх трупів, крім тих, котрі там і сям полягли, коли за ними гналися милю на шляху й по лісах, а ті, які втекли, то напевно не без шкоди. Сам Петриченко, збитий двома кулями з коня Смольського, поліг, його осавула й понад десяток інших взяли в полон, все це старинні козаки, вибранів присутності Хмельницького з кожного куреня по двоє-троє. Після цього у середу друга частина [козаків] на чолі з якимсь Кияницею мала [вдарити] на Мозир, але пан стольник литовський, який уже знав від в’язня про їхні наміри, випередив їх і зустрів так добре, що встелив їхніми трупами шлях на дві милі, a коли наші потомили коней і надійшов вечір, то вони [козаки] протягом ночі окопалися. Потім на другий день прийшли драгуни, то їм [козакам] там завдали ще більшої шкоди і цей табір або окоп порубали, з котрого тільки частина їх втекла над ріку Словечну. Інші покинули окоп, але коли наші рушили їх викурювати, то не дочекалися, а вночі при місяці порозбігалися. Мені здається, що їх небагато повернулося, а вже самі селяни решту переб’ють, котрі обидві з Петриченком клялися своєю душею полковнику, що жодного з своїх не втратять. Наших було тільки декількох поранено, але дуже багато вбито наших коней. Підтверджено тепер з Мозиря, що їх там добре пошарпали, понад чотириста трупів, які наші назбирали, крім тих, котрі самі вони, під час оборони своїх таборів, там же поховали. Таких [братських могил] було знайдено двадцять дві і в кожній було поховано по десятку або понад десять [козаків]. В’язні свідчать, що нібито мало загинути два значних сотника: Моругий та Внучек. Внаслідок цього пан стольник литовський наказав шукати по цих могилах, щоб їх було впізнано.

Юры Мыцык (Кіеў). Палкоўнік Ілля Галота і Загальская бітва 1649 г.
у святле новых дакументаў // Спадчына. 2002. № 5-6.
Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648 – 1658 рр.
Т. 1 (1648 – 1649). Київ, 2012; Т. 2 (1650 – 1651). Київ, 2013; Т. 3 (1652 – 1654). Київ, 2014.