Пятница, 29.03.2024
Хойнікшчына
Меню сайта
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

                                                         Брагінщина у складі Любецько-Лоєвського староства
                                                                                  Київського воєводства
    Від часів Давньої Русі, коли Гомель потрапив під вплив київських князів [тут аўтар "выходзіць на сучаснасьць", бо ж: якая сувязь з тэмай? С. Б.], Брагін увійшов до складу Київського князівства. Можливо, що сама назва "Брагін" походить від скандинавського прізвища "Брага", та може свідчити про варязьку присутність у регіоні*. Вперше місто згадується у Іпатівському літопису під 1147 р., у контексті боротьби князів чернігівських та київських. Наступна згадка припадає на 1187 р., коли київський князь Рюрик Ростиславич подарував Брагін молодятам – сину Ростиславу та його дружині. У 1241 р. Брагін, як і інші міста Подніпров’я, був спалений монголами [1, с. 21].1*
     У 60-і рр. ХIV ст. Брагін увійшов до складу Великого князівства Литовського і став центром волості Київського воєводства, а з 1471 р. – Київського староства.2* Першим відомим володарем та великокнязівським намісником Брагіна був Альберт Монивід – член великокнязівської ради (з 1387 р.), віленський намісник (1396 р.). На Городельскому сеймі отримав герб "Леліва" (1413 р.). У його руках вперше об’єдналися любецькі та брагінські володіння, бо саме він отримав від великого князя Вітовта міста Брагін, Горволь та Любеч [2, с. 270].
     Від Альберта Монівіда у 1424 р. обидва міста перейшли у спадок сину Івану. Ян (Івашко) Монивидович був намісником подільським та кременецьким, маршалком князя-бунтаря Свидригайла. У заповіті 1458 р. Ян Моновидович передав усі володіння разом із Любецькою, Брагінською та Горвольською волостьми, у спадок синам Войцеху та Яну. Моновидовичи активно займалися військовим посиленням регіону, перетворюючи міста Наддніпрянщини у оборонні центри. Для несення служби активно залучалося як місцеве населення, так і прийшлі елементи, а навколо міст виникають "осади" дрібномаєткової шляхти [1, с. 32–33].
     У 1471 р. було ліквідоване Київське княжіння та створені повіти, які поділялися на волості, що були роздані на "вічному" праві. Брагінська волость опинилася у Любецькому повіті3*. У 1500 р. почалася війна Великого князівства Литовського з Московською державою, Любеч тимчасово відійшов до Московських володінь, а Брагін залишився у кордонах Великого князівства Литовського. За договором 1503 р. Гомель разом із Черніговом та Любечем були віддані до Москви, а Брагін та Речиця залишилися у Великому князівстві Литовському [3, с. 209–212]. У березні – квітні 1503 р. московські князі С. Стародубський, В. Шемячич, С. Бєльський отримали у володіння Чернігів, Стародуб, Путивль, Рильськ, Новгород-Сіверський, Гомель, Любеч, Почеп та інші міста "с волостьми" [4, с. 399]. Велике князівство Литовське фактично втратило третину своїх земель: 70 волостей, 22 городища та 13 сіл, а нова московсько-литовська границя стала проходити у 45–50 км від Києва та 100 км від Смоленська, тим самим утворюючи зручний плацдарм для вторгнення московської армії на терени ВКЛ [5, с. 47; 6, с. 28]. До того ж, Велике князівство Литовське втратило контроль над важливішою водною артерією – Дніпром. У 1503–1504 рр. до московської Гомельської волості були приєднані Горвольська та Речицька волості, що на правому березі Дніпра, після чого річка була перегороджена дерев’яним частоколом – єзом [5, с. 106].
     8 липня 1506 р. прикордонна Брагінська волость була віддана Данилу Дедковичу "до вибрання пенязей" – тобто до отримання з міста певної суми грошей (на жаль, сама сума не відома4*, як і строк, за який той мав їх "вибрати"). У тому ж 1506 р. через Брагін пройшла Орда кримських татар [1, с. 54].
   У 1507 р. спалахнула нова війна між Литвою та Московщиною, а наступного 1508 р. польське посольство у Москві зажадало повернення Любеча. У "перемирному листе" 1508 р. московського князя Василя та короля Сигізмунда І Любеч "з волостми" названий литовським, а Чернігів, Стародуб та Гомель – московськими. Цікаво, що з 1508 до 1537 р., коли до Литви був повернутий Гомель, землі Любецького староства фактично знаходились в оточенні московських володінь, за виїмком невеличкої ділянки між Сожем та Дніпром [7, с. 29–36].
    У 1509 р. Брагін був пожалуваний князю Михайлу Збаражському у "доживотне" (пожиттєве, без права передачі у спадок) утримання. Пожалування міста Збаражському примусило брагінських міщан звернутися до короля Сигізмунда І та отримати від нього у 1511 р. охоронний привілей**. На короткий період Брагін стає приватно володільницьким. Можливо, якраз із цим пов’язане проведене у 1512 р. розмежування кордонів Брагінської волості.5* Вже у 1514 р. Брагін був подарований М. Збаражському з "местам, корчмами, мытам и замкам на вечныя часы", але у тому ж таки році місто перейшло до князів Вишневецьких герба "Корибут" [8, с. 37–39].
    Незабаром місто увійшло до складу Любецького староства, що було повернуте Литві ще у 1508 р. У 1535 р., під час війни з Московською державою, Брагін був спалений московським військом [9, с. 78]. У 1514 р. король Сигізмунд І пожалував місто відомому політичному та військовому діячу, засновнику могутнього магнатсько-князівського роду Михайлу Васильовичу Вишневецькому у довічне володіння [1, с. 297]. При цьому, половина Брагіна залишалася приватною власністю, а половина залишилася за Любечем.6*

      Можливо, що цей своєрідний кордон проходив не по річці Брагінка (ще зараз біля міста можна візуально зафіксувати так звану "старицю" – колишнє русло Брагінки), а по її невеличкій сезонній притоці, що і зараз залишилась в центрі міста.
     Спостереження, зроблені під час проведення у Брагіні науково-дослідного семінару "Культурно-історичний потенціал Східного Полісся та перспективи розвитку регіонального туризму" (11 12 серпня 2016 р.), дають можливість стверджувати, що на території міста наявне не одне, а два городища. Перше – на якому стоїть готель "
Верас" та пам’ятник воїнам-афганцям, а друге – навпроти, за якоюсь дрібною притокою колишньої р. Брагінка. Зараз ця зарегульована іригаційною системою річка у місті не протікає, але залишки колишнього русла ще можна візуалізувати чи побачити на супутникових картах***.
    У середині ХVІ ст. до складу Любецького староства входили не лише правобережні села водорозділу Брагінки (між річками Брагінка та Дніпро), а також три населених пункти на лівому березі Брагінки – любецькі замкові села Савичі, Пієрки (Пієрка), та можливо село Колибань. Ці населені пункти були спостережними форпостами на березі Брагінки, так як більшість замкових сіл були розміщені саме на берегах річки – насамперед, Дніпра [1, с. 78].
    У 1564 р. Брагінська волость Любецького староства відійшла до Мозирського повіту, але через п’ять років знову повернулася до складу Любецького староства.6* На той момент староство складалося з трьох волостей – Любецької, Лоєвської (Лоєгорської) та Брагінської.7* Цікаво, що одні з двох замкових воріт Любеча носили назву "Брагінських".
     За Люблінською унією 1569 р. територія Київського воєводства, до складу якого належала й Любецька волость, увійшла до складу Королівства Польського, тоді ж Любецький замок стає центром староства. У 1585 р. від Любецького староства було відокремлено Лоєвське (хоча, староста та підстароста на Любеч та Лоєв призначався один). Першим старостою, хто обійняв обидві старостинські уряди – у старостві Любецькому та "новому… Лоєгорському", був О. Вишневецький [10].
    У 1574 р. Брагінський замок був описаний королівськими ревізорами. Збудований князем Михайлом Вишневецьким на місті давньоруського городища, замок мав розміри 90 на 70 м, був оточений валом висотою 5–6 м та шириною у підошві більше 10 м. Стіни-городні мали бійниці, а зі стороні річки Брагінка – двоярусну дерев’яну башту-браму. До замкових воріт вів міст, остання секція якого булла підйомною. На території замку знаходилась дерев’яна церква Св. Тройці [8, с. 39]****.
     У 1581 р. в Брагіні було 32 "дими" ("дим" – це будинок із димовою трубою, яка була одиницею оподаткування), 13 ремісників, 1 священик та 21 осада "загродової (убогої чи лезної) шляхти. Загальна кількість населення у місті становила 402 чоловіки [11, s. 26, 76].7*
     Після смерті у 1585 р. Михайла Вишневецького Брагін відійшов до Федора Вишневецького. У тому ж році із Любецького староства було виділено нове Лоєвське (чи Лоєгорське), хоча "уряди" старости та підстарости у обох староствах завжди суміщалися – тобто староста Любецький був і старостою Лоєвським. 11 лютого 1585 р. любецьким та лоєвським старостою був призначений "до жывота" князь Олександр Вишневецький. В різні часи він також був старостою канівським, корсунським, черкаським, реєстровим гетьманом. Після смерті старшого брата Федора він забрав собі і його брагінські володіння, таким чином об’єднавши місто [7, с. 29–36].8*
     На початку XVII ст. Брагін опинився біля джерел російського "смутного часу", бо саме звідси у 1603 р. почалося сходження до влади майбутнього Лжедмітрія І, який перебував у замку тодішнього його володаря Адама Вишневецького [1, с. 140].
   У 1632 р. за королювання Владислава IV розпочалася чергова війна з Московською державою. Поляновський мир 1634 р. закріпив територію Чернігово-Сіверщини у складі Речі Посполитої. Незабаром Московська держава певним чином компенсувала втрату Чернігово-Сіверщини: 1646 р. Москвi був повернутий Трубчевськ з навколишніми землями, які раніше належали Великому князiвству Литовському. Щоб уникнути внутрішнього конфлікту з Литвою, Варшавський сейм 1646 р. ухвалив інкорпорацію Любецького та Лоєвського староств до Стародубського повіту Смоленського воєводства Великого князiвства Литовського [7, с. 29–36].
    В середині XVII ст. чимало брагінчан покозачилися і увійшли до Войська Запорозького. Влітку 1648 р. козаки оволоділи Гомелем, Брагіним, Лоєвим та іншими містами. Шляхтич Халецький писав з-під Речиці 3 липня 1648 р.: "тут скрізь закликають добровольців, посилають універсали, бунтують селянство […] що хлоп, то козак, кожного треба боятися". Десь у липні 1648 р. ймовірно і почалося створення Брагінського та Речицького козацьких полків. Лоєвим козаки оволоділи у серпні, опісля був захоплений і Любеч. Відомо, що мешканці Брагіна відчинили ворота козацькому війську на чолі з чернігівським полковником Мартином Небабою. Брагінський полк проіснував нетривалий час – у 1648–1649 (1650?) рр., до нього ймовірно приналежала і Лоєвська сотня. Брагінським полковником був Григорій Голота, під його орудою знаходилось 1500 верхових козаків та 500 піхотинців [1, с. 217–219].
    Під час війни Речі Посполитої з Московською державою у 1654–1667 рр. Брагін був зруйнований та більше не відбудовувався. Пізніше на місці замку Вишневецьких був побудований господарчий двір. Любеч залишився у складі Гетьманщини, а Лоєв та Брагін – у складі Великого князівства Литовського. Хоча Лоєвське староство й надалі називали як Лоєвсько-Любецьке. Ще одна спроба "покозачення" Брагіна була зроблена за гетьманування Івана Брюховецького (1663 – 1668 рр.), коли у 1666 р. до Чернігівського полку були віднесені спустошений Лоєв ("впусте"), Речиця, Холмиця, Горболь, Паличі та "особные" міста Фойникі9* і Брагін. По завершенню війни ця територія залишилася у складі Литви. У 1667 р. Лоєвське-Любецьке староство були приєднані до Речицького повіту Мінського воєводства.
     Не менш цікаву історію мають і села сучасного Брагінського району, які були замковими селами Любецького староства, чи приватними володіннями любецької шляхти [1, с. 299 – 338].

    Джерела та література:
1. Кондратьєв І. В. Любецьке староство (XVІ – середина XVII ст.). – Чернігів, 2014.
2. Насевіч В. Манівідавічы // Вялікае княства Літоўскае. Энцыклапедыя у 3 т. Т. 2. – Мн., 2005.
3. Литовская метрика (1528 1547). Шестая книга судебных дел (копия конца ХVI в.). – Т. СХLIX. – Вильнюс, 1995.
4. Памятники дипломатических сношений Московского государства с Польсколитовским. Т. 1 (1487 1533) // Памятники дипломатических сношений древней России с державами иностранными. Сборник Императорского русского исторического общества. – Т. 35. – СПб., 1882.
5. Темушев В. Н. Гомельская земля в конце XV – первой половине XVI в. Территориальные трансформации в пограничном регионе. – М., 2009.
6. Волков В. Войны и войска Московского государства. – М., 2004.
7. Кондратьєв І. В. Спроба локалізації кордонів Любецького та Лоєвського староств у ХVI – першій половині ХVII ст. // Беларусь і суседзі: гістарычныя шляхі, узаемаадзеянне і ўзаемааўплывы: зборнік навуковых артыкулаў. – Гомель, 2010.
8. Памяць: Брагінскі раён: Гістарычна-дакументальныя хронікі гарадоў і раёнаў Беларусі. – Мн., 1998.
9. Города, местечки и замки Великого княжества Литовского: Энциклопедия. – Мн., 2009.
10. Центральний державний історичний архів України у м. Київ, КМФ.-36, Оп. 1, спр. 197, арк. 2, зв. 5.
11. Jabłonowski A. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym // Źródła dziejowe. T. ХХ. – Warszawa, 1894.

Кондратьєв І. В., к.і.н.,
Чернігівський національний педагогічний
університет імені Т. Г. Шевченка

Крыніца: Днепровский паром. Материалы научно-исследовательского полевого семинара «Культурно-исторический потенциал Восточного Полесья и перспективы развития регионального туризма»  (11-12 августа 2016 г., г. Брагин), Международных историко-краеведческих чтений «Днепровский паром» (8-9 августа 2017 г., г. Лоев). Минск, 2017. С. 13 – 16 (без звестак пра паселішчы і рэканструкцый В. М. Цемушава і І. В. Кандрацева на с. 16 – 20)

[Общественная организация Белорусский зеленый крест”, ГУК Брагинский исторический музей с картинной галереей”, ГУК Музей битвы за Днепр”, ГУК Лоевская центральная районная библиотека]

Некаторыя заўвагі:
1*Спаленне Брагіна манголамі дапушчэнне І. В. Кандрацева, бо пісьмовыя крыніцы пра трагедыю не паведамляюць, а археалагічнымі матэрыяламі яна пераканаўча (як, напрыклад, у Гомелі) не засьведчана. Ані слова пра тое і на с. 21 аўтарскай манаграфіі [Кондратьєв І. В. Любецьке староство (XVІ – середина XVII ст.). – Чернігів, 2014], да якой ён адсылае чытача.
2*У 1471 г. створана Кіеўскае ваяводства. Дык лагічна іншае: спачатку Брагін далучаны да ВКЛ у складзе Кіеўскага княства, а з 1471 г. ваяводства.
3*Ні адна крыніца не паведамляе аб прыналежнасці Брагіна і яго воласці да Любеча ў 1471 г. І пра які Любецкі павет размова?!
4*Чаму толькі "з места"? І сума вядомая – 230 коп грошаў. Але менш як праз паўгода кароль Жыгімонт Стары падараваў Данілу Дзедкавічу замест марудна збіраных даходаў з Брагінскай воласці больш хуткія прыбыткі з карчмы ў Чаркасах [Акты, относящиеся к истории Западной России. Т. 1(6). Сборник документов канцелярии великого князя литовского Александра Ягеллончика, 1494 – 1506 гг. Шестая книга записей Литовской метрики / М. Е. Бычкова (отв. сост.), О. И. Хоруженко, А. В. Виноградов; отв. ред. тома С. М. Каштанов Москва; С.-Петербург: Нестор-История, 2012. С. 37; Lietuvos Metrika. Kniga Nr. 8 (1499 – 1514). / A. Baliulis ir kt.– Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 1995. С. 131 132.]
5*Абмежаванне праводзілася дзеля чалабітнай М. Збаражскага да караля Жыгімонта Старога аб падараванні воласці не "на короткий період", а "вечно и навеки непорушно" ["Лета Божага тысяча пяцьсот дванаццатага месяца марца сёмага дня_За Указам Гасударскім Найясьнейшага Караля Яго Міласьці Зыгмонта, а за паданым чалабіццем князя Міхайла Васілевіча Збаражскага, я, Іван Андрэевіч Кміцічаў, дзяржаўца трахтамірскі і дымірскі, дваранін Яго Міласьці Каралеўскай, выехаўшы на імене воласьці Брагіня, каторага воласьць раней прыналежная была да Яго Міласьці Гасудара Караля Вялікага Князя Літоўскага, аглядаў я рубеж той воласьці, каторая зачынаецца з гары рэчкаю Брагінкаю ўніз да ракі Дняпра, а Дняпром угору да сяла Брагінскага Галэк, ад таго сяла ідучы да места Брагіня ад рогу вострава Юркоўскага…"; гл.: НГАБ у Мінску. Ф. 1728. Воп. 1. А. з. 19. А. 1049 і далей].
6*Насуперак І. В. Кандрацеву, Брагін у XVI cт., як і раней, і пазней, ніколі наогул да Любеча не належаў. Тое, што Брагін названы побач з Горвалем і Любечам сярод уладанняў пана Манівіда і яго нашчадкаў аб прыналежнасці нейкай воласці да іншай, зразумела ж, не сведчыць. А пасля апошняга Манівідавіча († 1475 г.) Брагін стаў каралеўшчынай. У 1496 г. Брагінская воласць кіравалася брагінскім жа каралеўскім намеснікам. І далей Брагін выступае асобнай воласцю у такім сур'ёзным кантэксце, як работы на Кіеўскім замку – "1499 г. А до Киева люди посланы города ωправлѧти с Поднепръ|скихъ волостеи. | З Бобрȣиска с обеюхъ половицъ 80 чоловеков с топоры. | З Мозыра и зо Пчича 80 чоловековъ. | З Брагинѧ 40 чоловековъ. | З Речицы 60 чоловековъ. | З Горволѧ 40 чоловековъ". У 1506 г. на кароткі час яна была аддадзена каралём і вялікім князем Аляксандрам Данілу Дзедкавічу, потым вернутая "пад сваю руку" братам і пераемнікам Аляксандра каралём Жыгімонтам Старым. У 1509 г. ён жа аддаў тую валостку “да жывата”, а ў 1514 г. “на вечнасць” князю Міхайлу Васільевічу Збаражскаму-Вішнявецкаму. А І. В. Кандрацеў у двух суседніх абзацах артыкула кажа пра падараванне Брагінскай воласці "на вечнасць" М. В. Збаражскаму і М. В. Вішнявецкаму так, нібы гэта былі розныя асобы. На самой жа справе князь Міхаіл Васільевіч Збаражскі першы пачаў пісацца Вішнявецкім, а яго сыны і наступныя нашчадкі зваліся гэтак ужо стала. Больш за тое, падараванне Брагіна князю Збаражскаму (у гэтым дакуменце ён Вішнявецкім не запісаны) аўтар самавольна і беспадстаўна ператварыў у падараванне толькі паловы маёнтка.
Ніколі не належаў Брагін і да Мазырскага павету (як ніколі не "вяртаўся"  да Любецкага стараства альбо акругі). У ходзе адміністрацыйнай рэформы 1565 – 1566 гг. была вызначана мяжа Кіеўскага павету на ўчастку, дзе знаходзілася Брагінская воласць:
"… Мозырскою границою до Брагиньское границы, а Брагиньскою границою до Днепра, по левои стороне пущаючи волость Речицкую, до Любеча…
…а Словешнею доловъ ажъ до Припети, по правои стороне поветъ Киевъскии, а по левои Мозырскии, а черезъ реку Припеть, оставуючи полеве Речицу со всими границами, а поправу Брягинь со всим поветомъ Киевским ажъ до Днепра…".
У гэтым пытанні М. К. Любаўскі і прыняўшыя на веру ягонае меркаванне А. Ябланоўскі і П. Г. Кляпацкі памыляліся, як тое яшчэ ў 2000 г. наўпростую канстатаваў беларускі гісторык М. Ф. Спірыдонаў (усё ж: "Брягинь со всим поветомъ Киевским", а не з Мазырскім). І. В. Кандрацеў памылку запазычыў. 
7*Паводле рэестру 1581 г., апублікаванага А. Ябланоўскім, палова Брагіна з сёламі належала князю Міхаілу Вішнявецкаму, старасце чаркаскаму і канеўскаму, а другая палова – удаве яго брата Аляксандра, памерлага ў 1577 г. У табліцы пан Ябланоўскі не адно палову Брагіна залічыў да Любецкай акругі, бо ўважаў усю воласць тэрытарыяльна да яе прыналежнай. Ён прывёў лічбы, якія ў рэестры пададзеныя толькі для паловы Брагінскага маёнтку, што належала ўдаве князя Аляксандра; для паловы князя Міхаіла пададзеная хіба сума пабору – 86 фларынаў і 5 грошаў [Źródła dziejowe... Wykazy... S. 37], таму ў табліцу інфармацыя пра яе не трапіла. А згаданыя лічбы пра дымы і г. д., выкарыстаныя І. В. Кандрацевым – "У Брагіні було 32 дими, 13 ремісників, 1 священик та 21 осада "загродової" (убогої чи "лезної") шляхти [тут вядзецца не пра шляхту, а пра сялян-агароднікаў! – С. Б.]. Загальна кількість населення у місті становила 402 чоловіки" [Źródła dziejowe... Аўтарскі тэкст А.Ябланоўскага – S. 76; Wykazy... S. 38], маглі датычыцца хіба паловы ўдавы князя Аляксандра. На самой справе Брагін тады быў ці не ўдвая большы. Колькасць жыхароў для паловы мястэчка – дапушчэнне А. Ябланоўскага, а не дакладна вядомая лічба. Такая методыка падліку прынятая ў гістарыяграфіі (на кожны двор у сярэднім – 6 чалавек). [гл.: Далей].
Дарэчы, табліца А. Ябланоўскага [S. 76] мае загаловак "Ludność miast prywatnych r. 1581", і ў ёй побач з паловай Брагіна ўдавы княгіні Аляксандры Юр'еўны (з роду Капустаў) Вішнявецкай змешчаныя звесткі пра такія прыватнаўласніцкія добра, як Хабнае пана Шчаснага Харлінскага (уладальніка таксама Астраглядавічаў і Хойнік, якія да чэрвеня 1504 г. былі ў Брагінскай воласці), Чарнобыль пана Філона Кміты. Апошнія два маёнткі, як адзначана, належалі да Чарнобыльскай акругі.
А. Ябланоўскі, паводле свайго ўяўлення, а не звестак крыніцаў, залічваў Брагінскую воласць да Любецкай акругі (obwodu Lubeckiego) альбо павету, зыходзячы хутчэй з меркаванняў геаграфічных (інакш, маўляў, надта ўжо вялікім будзе той Кіеўскі павет. – С. Б.). Не да стараства! Бо добра ведаў, што воласць даўно раздадзена манархамі прыватным асобам і перастала быць каралеўшчынай. А стараства складалі Любеч і Лоеў з прылегласцямі [“obwód Lubecki, jaki stanowiły starostwo lubeckie z łojowskiem tudzież włość brahińska…” S. 26]; што тут незразумелага? Дый увогуле здзіўляе: чаму І. В. Кандрацеў за ўвесь час (прынамсі, ад 2005 г.), спасылаючыся на кнігу А. Ябланоўскага, не зазірнуў у сам рэестр 1581 г.?.. – С. Б.].

Далей

Вход на сайт
Поиск
Календарь
«  Март 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Copyright MyCorp © 2024