Понедельник, 22.07.2019
Хойнікшчына
Меню сайта
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

                             Брагінщина у складі Любецько-Лоєвського староства Київського воєводства
    Від часів Давньої Русі, коли Гомель потрапив під вплив київських князів, Брагін увійшов до складу Київського князівства. Можливо, що сама назва "Брагін" походить від скандинавського прізвища "Брага", та може свідчити про варязьку присутність у регіоні. Вперше місто згадується у Іпатівському літопису під 1147 р., у контексті боротьби князів чернігівських та київських. Наступна згадка припадає на 1187 р., коли київський князь Рюрик Ростиславич подарував Брагін молодятам – сину Ростиславу та його дружині. У 1241 р. Брагін, як і інші міста Подніпров’я, був спалений монголами [1, с. 21].1*
     У 60-і рр. ХIV ст. Брагін увійшов до складу Великого князівства Литовського і став центром волості Київського воєводства, а з 1471 р. – Київського староства.2* Першим відомим володарем та великокнязівським намісником Брагіна був Альберт Монивід – член великокнязівської ради (з 1387 р.), віленський намісник (1396 р.). На Городельскому сеймі отримав герб "Леліва" (1413 р.). У його руках вперше об’єдналися любецькі та брагінські володіння, бо саме він отримав від великого князя Вітовта міста Брагін, Горволь та Любеч [2, с. 270].
     Від Альберта Монівіда у 1424 р. обидва міста перейшли у спадок сину Івану. Ян (Івашко) Монивидович був намісником подільським та кременецьким, маршалком князя-бунтаря Свидригайла. У заповіті 1458 р. Ян Моновидович передав усі володіння разом із Любецькою, Брагінською та Горвольською волостьми, у спадок синам Войцеху та Яну. Моновидовичи активно займалися військовим посиленням регіону, перетворюючи міста Наддніпрянщини у оборонні центри. Для несення служби активно залучалося як місцеве населення, так і прийшлі елементи, а навколо міст виникають "осади" дрібномаєткової шляхти [1, с. 32–33].
     У 1471 р. було ліквідоване Київське княжіння та створені повіти, які поділялися на волості, що були роздані на "вічному" праві. Брагінська волость опинилася у Любецькому повіті3*. У 1500 р. почалася війна Великого князівства Литовського з Московською державою, Любеч тимчасово відійшов до Московських володінь, а Брагін залишився у кордонах Великого князівства Литовського. За договором 1503 р. Гомель разом із Черніговом та Любечем були віддані до Москви, а Брагін та Речиця залишилися у Великому князівстві Литовському [3, с. 209–212]. У березні – квітні 1503 р. московські князі С. Стародубський, В. Шемячич, С. Бєльський отримали у володіння Чернігів, Стародуб, Путивль, Рильськ, Новгород-Сіверський, Гомель, Любеч, Почеп та інші міста "с волостьми" [4, с. 399]. Велике князівство Литовське фактично втратило третину своїх земель: 70 волостей, 22 городища та 13 сіл, а нова московсько-литовська границя стала проходити у 45–50 км від Києва та 100 км від Смоленська, тим самим утворюючи зручний плацдарм для вторгнення московської армії на терени ВКЛ [5, с. 47; 6, с. 28]. До того ж, Велике князівство Литовське втратило контроль над важливішою водною артерією – Дніпром. У 1503–1504 рр. до московської Гомельської волості були приєднані Горвольська та Речицька волості, що на правому березі Дніпра, після чого річка була перегороджена дерев’яним частоколом – єзом [5, с. 106].
     8 липня 1506 р. прикордонна Брагінська волость була віддана Данилу Дедковичу "до вибрання пенязей" – тобто до отримання з міста певної суми грошей (на жаль, сама сума не відома4*, як і строк, за який той мав їх "вибрати"). У тому ж 1506 р. через Брагін пройшла Орда кримських татар [1, с. 54].
   У 1507 р. спалахнула нова війна між Литвою та Московщиною, а наступного 1508 р. польське посольство у Москві зажадало повернення Любеча. У "перемирному листе" 1508 р. московського князя Василя та короля Сигізмунда І Любеч "з волостми" названий литовським, а Чернігів, Стародуб та Гомель – московськими. Цікаво, що з 1508 до 1537 р., коли до Литви був повернутий Гомель, землі Любецького староства фактично знаходились в оточенні московських володінь, за виїмком невеличкої ділянки між Сожем та Дніпром [7, с. 29–36].
    У 1509 р. Брагін був пожалуваний князю Михайлу Збаражському у "доживотне" (пожиттєве, без права передачі у спадок) утримання. Пожалування міста Збаражському примусило брагінських міщан звернутися до короля Сигізмунда І та отримати від нього у 1511 р. охоронний привілей. На короткий період Брагін стає приватно володільницьким. Можливо, якраз із цим пов’язане проведене у 1512 р. розмежування кордонів Брагінської волості.6* Вже у 1514 р. Брагін був подарований М. Збаражському з "местам, корчмами, мытам и замкам на вечныя часы", але у тому ж таки році місто перейшло до князів Вишневецьких герба "Корибут" [8, с. 37–39].5*
    Незабаром місто увійшло до складу Любецького староства,5* що було повернуте Литві ще у 1508 р. У 1535 р., під час війни з Московською державою, Брагін був спалений московським військом [9, с. 78]. У 1514 р. король Сигізмунд І пожалував місто відомому політичному та військовому діячу, засновнику могутнього магнатсько-князівського роду Михайлу Васильовичу Вишневецькому у довічне володіння [1, с. 297]. При цьому, половина Брагіна залишалася приватною власністю, а половина залишилася за Любечем.5*

      Можливо, що цей своєрідний кордон проходив не по річці Брагінка (ще зараз біля міста можна візуально зафіксувати так звану "старицю" – колишнє русло Брагінки), а по її невеличкій сезонній притоці, що і зараз залишилась в центрі міста.
     Спостереження, зроблені під час проведення у Брагіні науково-дослідного семінару "Культурно-історичний потенціал Східного Полісся та перспективи розвитку регіонального туризму" (11 12 серпня 2016 р.), дають можливість стверджувати, що на території міста наявне не одне, а два городища. Перше – на якому стоїть готель "Верас" та пам’ятник воїнам-афганцям, а друге – навпроти, за якоюсь дрібною притокою колишньої р. Брагінка. Зараз ця зарегульована іригаційною системою річка у місті не протікає, але залишки колишнього русла ще можна візуалізувати чи побачити на супутникових картах.
    У середині ХVІ ст. до складу Любецького староства входили не лише правобережні села водорозділу Брагінки (між річками Брагінка та Дніпро), а також три населених пункти на лівому березі Брагінки – любецькі замкові села Савичі, Пієрки (Пієрка), та можливо село Колибань. Ці населені пункти були спостережними форпостами на березі Брагінки, так як більшість замкових сіл були розміщені саме на берегах річки – насамперед, Дніпра [1, с. 78].
    У 1564 р. Брагінська волость Любецького староства відійшла до Мозирського повіту, але через п’ять років знову повернулася до складу Любецького староства.5* На той момент староство складалося з трьох волостей – Любецької, Лоєвської (Лоєгорської) та Брагінської.7* Цікаво, що одні з двох замкових воріт Любеча носили назву "Брагінських".
     За Люблінською унією 1569 р. територія Київського воєводства, до складу якого належала й Любецька волость, увійшла до складу Королівства Польського, тоді ж Любецький замок стає центром староства. У 1585 р. від Любецького староства було відокремлено Лоєвське (хоча, староста та підстароста на Любеч та Лоєв призначався один). Першим старостою, хто обійняв обидві старостинські уряди – у старостві Любецькому та "новому… Лоєгорському", був О. Вишневецький [10].
    У 1574 р. Брагінський замок був описаний королівськими ревізорами. Збудований князем Михайлом Вишневецьким на місті давньоруського городища, замок мав розміри 90 на 70 м, був оточений валом висотою 5–6 м та шириною у підошві більше 10 м. Стіни-городні мали бійниці, а зі стороні річки Брагінка – двоярусну дерев’яну башту-браму. До замкових воріт вів міст, остання секція якого булла підйомною. На території замку знаходилась дерев’яна церква Св. Тройці [8, с. 39].
     У 1581 р. в Брагіні було 32 "дими" ("дим" – це будинок із димовою трубою, яка була одиницею оподаткування), 13 ремісників, 1 священик та 21 осада "загродової (убогої чи лезної) шляхти. Загальна кількість населення у місті становила 402 чоловіки [11, s. 26, 76].7*
     Після смерті у 1585 р. Михайла Вишневецького Брагін відійшов до Федора Вишневецького. У тому ж році із Любецького староства було виділено нове Лоєвське (чи Лоєгорське), хоча "уряди" старости та підстарости у обох староствах завжди суміщалися – тобто староста Любецький був і старостою Лоєвським. 11 лютого 1585 р. любецьким та лоєвським старостою був призначений "до жывота" князь Олександр Вишневецький. В різні часи він також був старостою канівським, корсунським, черкаським, реєстровим гетьманом. Після смерті старшого брата Федора він забрав собі і його брагінські володіння, таким чином об’єднавши місто [7, с. 29–36].8*
     На початку XVII ст. Брагін опинився біля джерел російського "смутного часу", бо саме звідси у 1603 р. почалося сходження до влади майбутнього Лжедмітрія І, який перебував у замку тодішнього його володаря Адама Вишневецького [1, с. 140].
   У 1632 р. за королювання Владислава IV розпочалася чергова війна з Московською державою. Поляновський мир 1634 р. закріпив територію Чернігово-Сіверщини у складі Речі Посполитої. Незабаром Московська держава певним чином компенсувала втрату Чернігово-Сіверщини: 1646 р. Москвi був повернутий Трубчевськ з навколишніми землями, які раніше належали Великому князiвству Литовському. Щоб уникнути внутрішнього конфлікту з Литвою, Варшавський сейм 1646 р. ухвалив інкорпорацію Любецького та Лоєвського староств до Стародубського повіту Смоленського воєводства Великого князiвства Литовського [7, с. 29–36].
    В середині XVII ст. чимало брагінчан покозачилися і увійшли до Войська Запорозького. Влітку 1648 р. козаки оволоділи Гомелем, Брагіним, Лоєвим та іншими містами. Шляхтич Халецький писав з-під Речиці 3 липня 1648 р.: "тут скрізь закликають добровольців, посилають універсали, бунтують селянство […] що хлоп, то козак, кожного треба боятися". Десь у липні 1648 р. ймовірно і почалося створення Брагінського та Речицького козацьких полків. Лоєвим козаки оволоділи у серпні, опісля був захоплений і Любеч. Відомо, що мешканці Брагіна відчинили ворота козацькому війську на чолі з чернігівським полковником Мартином Небабою. Брагінський полк проіснував нетривалий час – у 1648–1649 (1650?) рр., до нього ймовірно приналежала і Лоєвська сотня. Брагінським полковником був Григорій Голота, під його орудою знаходилось 1500 верхових козаків та 500 піхотинців [1, с. 217–219].
    Під час війни Речі Посполитої з Московською державою у 1654–1667 рр. Брагін був зруйнований та більше не відбудовувався. Пізніше на місці замку Вишневецьких був побудований господарчий двір. Любеч залишився у складі Гетьманщини, а Лоєв та Брагін – у складі Великого князівства Литовського. Хоча Лоєвське староство й надалі називали як Лоєвсько-Любецьке. Ще одна спроба "покозачення" Брагіна була зроблена за гетьманування Івана Брюховецького (1663 – 1668 рр.), коли у 1666 р. до Чернігівського полку були віднесені спустошений Лоєв ("впусте"), Речиця, Холмиця, Горболь, Паличі та "особные" міста Фойникі9* і Брагін. По завершенню війни ця територія залишилася у складі Литви. У 1667 р. Лоєвське-Любецьке староство були приєднані до Речицького повіту Мінського воєводства.
     Не менш цікаву історію мають і села сучасного Брагінського району, які були замковими селами Любецького староства, чи приватними володіннями любецької шляхти [1, с. 299 – 338].

    Джерела та література:
1. Кондратьєв І. В. Любецьке староство (XVІ – середина XVII ст.). – Чернігів, 2014.
2. Насевіч В. Манівідавічы // Вялікае княства Літоўскае. Энцыклапедыя у 3 т. Т. 2. – Мн., 2005.
3. Литовская метрика (1528 1547). Шестая книга судебных дел (копия конца ХVI в.). – Т. СХLIX. – Вильнюс, 1995.
4. Памятники дипломатических сношений Московского государства с Польсколитовским. Т. 1 (1487 1533) // Памятники дипломатических сношений древней России с державами иностранными. Сборник Императорского русского исторического общества. – Т. 35. – СПб., 1882.
5. Темушев В. Н. Гомельская земля в конце XV – первой половине XVI в. Территориальные трансформации в пограничном регионе. – М., 2009.
6. Волков В. Войны и войска Московского государства. – М., 2004.
7. Кондратьєв І. В. Спроба локалізації кордонів Любецького та Лоєвського староств у ХVI – першій половині ХVII ст. // Беларусь і суседзі: гістарычныя шляхі, узаемаадзеянне і ўзаемааўплывы: зборнік навуковых артыкулаў. – Гомель, 2010.
8. Памяць: Брагінскі раён: Гістарычна-дакументальныя хронікі гарадоў і раёнаў Беларусі. – Мн., 1998.
9. Города, местечки и замки Великого княжества Литовского: Энциклопедия. – Мн., 2009.
10. Центральний державний історичний архів України у м. Київ, КМФ.-36, Оп. 1, спр. 197, арк. 2, зв. 5.
11. Jabłonowski A. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym // Źródła dziejowe. T. ХХ. – Warszawa, 1894.

Кондратьєв І. В., к.і.н.,
Чернігівський національний педагогічний
університет імені Т. Г. Шевченка

Крыніца: Днепровский паром. Материалы научно-исследовательского полевого семинара «Культурно-исторический потенциал Восточного Полесья и перспективы развития регионального туризма»  (11-12 августа 2016 г., г. Брагин), Международных историко-краеведческих чтений «Днепровский паром» (8-9 августа 2017 г., г. Лоев). Минск, 2017. С. 13 – 16 (без звестак пра паселішчы і рэканструкцый В. М. Цемушава і І. В. Кандрацева на с. 16 – 20)

[Общественная организация Белорусский зеленый крест”, ГУК Брагинский исторический музей с картинной галереей”, ГУК Музей битвы за Днепр”, ГУК Лоевская центральная районная библиотека]

Некаторыя заўвагі:
1*Спаленне Брагіна манголамі дапушчэнне І. В. Кандрацева, бо пісьмовыя крыніцы пра трагедыю не паведамляюць і археалагічнымі раскопкамі яна дагэтуль не засьведчана. Ані слова пра тое і на с. 21 аўтарскай манаграфіі [Кондратьєв І. В. Любецьке староство (XVІ – середина XVII ст.). – Чернігів, 2014], да якой ён адсылае чытача.
2*У 1471 г. створана якраз Кіеўскае ваяводства. Дык лагічна іншае: спачатку Брагін далучаны да ВКЛ у складзе Кіеўскага княства, а з 1471 г. ваяводства.
3*Ні адна крыніца не паведамляе аб прыналежнасці Брагіна і яго воласці да Любеча ў 1471 г.
4*Сума вядомая – 230 коп грошай. Але менш як праз паўгода кароль Жыгімонт Стары падараваў Данілу Дзедкавічу замест марудна збіраных даходаў з Брагінскай воласці больш хуткія прыбыткі з карчмы ў Чаркасах [Акты, относящиеся к истории Западной России. Т. 1(6). Сборник документов канцелярии великого князя литовского Александра Ягеллончика, 1494 – 1506 гг. Шестая книга записей Литовской метрики / М. Е. Бычкова (отв. сост.), О. И. Хоруженко, А. В. Виноградов; отв. ред. тома С. М. Каштанов Москва; С.-Петербург: Нестор-История, 2012. С. 37; Lietuvos Metrika. Kniga Nr. 8 (1499 – 1514). / A. Baliulis ir kt.– Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 1995. С. 131 132.]
5*Насуперак І. В. Кандрацеву, Брагін у XVI cт., як і раней, і пазней, ніколі наогул да Любеча не належаў. Тое, што яшчэ ад часоў Вітаўта Брагін названы побач з Горвалем і Любечам сярод уладанняў пана Манівіда і яго нашчадкаў Яна Манівідавіча, Войцеха Манівідавіча аб прыналежнасці нейкай воласці да іншай, зразумела ж, не сведчыць. А пасля апошняга Манівідавіча († 1475 г.) Брагін стаў каралеўшчынай. У 1496 г. Брагінская воласць кіравалася брагінскім жа каралеўскім намеснікам. І далей Брагін выступае асобнай воласцю у такім сур'ёзным кантэксце, як работы на Кіеўскім замку – "1499 г. А до Киева люди посланы города ωправлѧти с Поднепръ|скихъ волостеи. | З Бобрȣиска с обеюхъ половицъ 80 чоловеков с топоры. | З Мозыра и зо Пчича 80 чоловековъ. | З Брагинѧ 40 чоловековъ. | З Речицы 60 чоловековъ. | З Горволѧ 40 чоловековъ". У 1506 г. на кароткі час яна была аддадзена каралём і вялікім князем Аляксандрам Данілу Дзедкавічу, потым вернутая "пад сваю руку" братам і пераемнікам Аляксандра каралём Жыгімонтам Старым. У 1509 г. ён жа аддаў тую валостку “да жывата”, а ў 1512 альбо [існуе разыходжанне ў гэтым пытанні паміж М. К. Любаўскім ды "Актам абмежавання Брагінскай воласці 1512 г.", з аднаго боку, і польскімі гісторыкамі А. Банецкім, Ю. Вольфам, Кш. Пяткевічам, з другога] у 1514 г. “на вечнасць” князю Міхайлу Васільевічу Збаражскаму-Вішнявецкаму. А І. В. Кандрацеў у двух суседніх абзацах артыкула кажа пра падараванне Брагінскай воласці "на вечнасць" М. В. Збаражскаму і М. В. Вішнявецкаму так, нібы гэта былі розныя асобы. Насамрэч князь Міхаіл Васільевіч Збаражскі першы пачаў пісацца Вішнявецкім, а яго сыны і наступныя нашчадкі зваліся гэтак ужо стала. Больш за тое, падараванне Брагіна князю Вішнявецкаму аўтар самавольна і беспадстаўна ператварае ў падараванне толькі паловы маёнтка.
Ніколі не належаў Брагін і да Мазырскага павету (як ніколі не "вяртаўся"  да Любецкага стараства альбо акругі). У ходзе адміністрацыйнай рэформы 1565 – 1566 гг. была вызначана мяжа Кіеўскага павету на ўчастку, дзе знаходзілася Брагінская воласць:
"… Мозырскою границою до Брагиньское границы, а Брагиньскою границою до Днепра, по левои стороне пущаючи волость Речицкую, до Любеча…
…а Словешнею доловъ ажъ до Припети, по правои стороне поветъ Киевъскии, а по левои Мозырскии, а черезъ реку Припеть, оставуючи полеве Речицу со всими границами, а поправу Брягинь со всим поветомъ Киевским ажъ до Днепра…".
Так што ў гэтым пытанні М. К. Любаўскі і прыняўшыя на веру ягонае меркаванне А. Ябланоўскі і П. Г. Кляпацкі памыляліся, як тое яшчэ ў 2000 г. наўпростую канстатаваў беларускі гісторык М. Ф. Спірыдонаў (усё ж: "Брягинь со всим поветомъ Киевским", а не з Мазырскім). І. В. Кандрацеў памылку запазычыў.
6*Абмежаванне праводзілася дзеля чалабітнай М. Збаражскага да караля Жыгімонта Старога аб падараванні воласці не "на короткий період", а "вечно и навеки непорушно" ["Лета Божага тысяча пяцьсот дванаццатага месяца марца сёмага дня_За Указам Гасударскім Найясьнейшага Караля Яго Міласьці Зыгмонта, а за паданым чалабіццем князя Міхайла Васілевіча Збаражскага, я, Іван Андрэевіч Кміцічаў, дзяржаўца трахтамірскі і дымірскі, дваранін Яго Міласьці Каралеўскай, выехаўшы на імене воласьці Брагіня, каторага воласьць раней прыналежная была да Яго Міласьці Гасудара Караля Вялікага Князя Літоўскага, аглядаў я рубеж той воласьці, каторая зачынаецца з гары рэчкаю Брагінкаю ўніз да ракі Дняпра, а Дняпром угору да сяла Брагінскага Галэк, ад таго сяла ідучы да места Брагіня ад рогу вострава Юркоўскага…"; гл.: НГАБ у Мінску. Ф. 1728. Воп. 1. А. з. 19. А. 1049 і далей].
7*Паводле рэестру 1581 г., апублікаванага А. Ябланоўскім, палова Брагіна з сёламі належала князю Міхаілу Вішнявецкаму, старосце чаркаскаму і канеўскаму, а другая палова – удаве яго брата Аляксандра, памерлага ў 1577 г. (пазней іх сыну Адаму). У табліцы аўтар не адно палову Брагіна залічыў да Любецкай акругі (не стараства!), бо ўважаў усю воласць тэрытарыяльна да яе прыналежнай. Ён прывёў лічбы, якія ў рэестры пададзеныя толькі для паловы Брагінскага маёнтку, што належала ўдаве князя Аляксандра; для паловы князя Міхаіла пададзеная толькі сума пабору – 86 злотых і 5 грошаў [Źródła dziejowe... Wykazy... S. 37], таму ў табліцу інфармацыя пра яе не трапіла. А згаданыя лічбы пра дымы і г. д., выкарыстаныя І. В. Кандрацевым – "У Брагіні було 32 дими, 13 ремісників, 1 священик та 21 осада "загродової" (убогої чи "лезної") шляхти. Загальна кількість населення у місті становила 402 чоловіки" [Źródła dziejowe... Аўтарскі тэкст А.Ябланоўскага – S. 76; Wykazy... S. 38], маглі датычыцца хіба паловы ўдавы князя Аляксандра. Насамрэч Брагін тады быў прыкладна ўдвая большы. Колькасць жыхароў для паловы мястэчка – дапушчэнне А. Ябланоўскага, а не дакладна вядомая лічба. Такая методыка падліку прынятая ў гістарыяграфіі (на кожны двор у сярэднім – 6 чалавек), але наколькі яна слушная?.. [гл.: Далей].
Дарэчы, табліца А. Ябланоўскага [S. 76] мае загаловак "Ludność miast prywatnych r. 1581", і ў ёй побач з паловай Брагіна ўдавы княгіні Аляксандры Юр'еўны (з роду Капустаў) Вішнявецкай змешчаныя звесткі пра такія прыватнаўласніцкія добра, як Хабнае пана Шчаснага (Фелікса Адаукта) Харлінскага (уладальніка таксама Астраглядавічаў і Хойнік – у колішняй Брагінскай воласці), Чарнобыль пана Філона Кміты. Апошнія два маёнткі, як адзначана, належалі да Чарнобыльскай акругі.
А. Ябланоўскі, паводле свайго ўяўлення, а не звестак крыніцаў, залічваў Брагінскую воласць да Любецкай акругі (obwodu Lubeckiego) альбо павету, зыходзячы хутчэй з меркаванняў геаграфічных (інакш, маўляў, надта ўжо вялікім  будзе той Кіеўскі павет! – С. Б.). Не да стараства, бо добра ведаў, што яна даўно раздадзена манархамі прыватным асобам і перастала быць каралеўшчынай. А стараства складалі Любеч і Лоеў з прылегласцямі [“obwód Lubecki, jaki stanowiły starostwo lubeckie z łojowskiem tudzież włość brahińska…” S. 26; няўжо разуменню сэнсу фразы перашкодзіла адсутнасць коскі у часцы "starostwo lubeckie z łojowskiemtudzież włość brahińska..."?! – С. Б.].

8*Аўтар карыстаўся звесткамі С. П. Зімніцкай (Зимницька, С.П. Родові володіння Вишневецьких на території Волині, Брацлавщини і Київщини в рецепції українських і польських істориків / С.П. Зимницька // Гуманітарний журнал.  2005.  №1-2. – С. 130), якая мела на ўвазе, аднак, не князя Аляксандра Міхайлавіча Вішнявецкага, прызначанага старастам любецкім ды лоеўскім 11 лютага 1585 г., а яго дзеда таксама князя Аляксандра Міхайлавіча Вішнявецкага (сына М. В. Збаражскага), памерлага на пачатку 1555 г. У апошняга сапраўды былі браты Фёдар, Іван і яшчэ Фёдар (Федка).

Далей

Вход на сайт
Поиск
Календарь
«  Июль 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Copyright MyCorp © 2019