"Камеральное описание… Речицкой округи" 1796 р.:
інформаційний потенціал пам’ятки
В останній чверті XVIII – на початку ХІХ ст. на теренах Лівобережної України російським урядом було проведено низку адміністративно-територіальних реформ, метою яких була уніфікація устрою краю відповідно до загальноімперських стандартів. Кожен етап таких перетворень супроводжувався підготовкою описів новостворюваних адміністративно-територіальних одиниць [1–4]. Зокрема, незадовго до ліквідації намісництв Лівобережної України та створення Малоросійської губернії, до Чернігівського намісництва була приєднана частина території Мінської і Волинської губерній [5]. У зв’язку з цим було впорядковане “Камеральное описание пришедшей от Минской и Волынской губернии к Черниговскому наместничеству части и устроенной в ней Речицкой округи”. Рукопис під такою назвою зберігається у Російському державному військово-історичному архіві у Москві [6]. Опис має вигляд зшитку в картонній обкладинці доволі великого формату. Рукопис нараховує 14 аркушів (28 сторінок). Текст переписано чітким скорописом кінця XVIII ст. однією людиною.
“Камеральное описание… Речицкой округи” датовано 29 січня 1796 р. Цілком ймовірно, що упорядкував пам’ятку землемір Конотопського повіту Павло Стопановський – саме його підписом завірено текст Опису. Як зазначено заголовку, всі статистичні дані щодо обліку людності Речицької округи запозичені з "вновь сочиняемой ревизии" (ймовірно, ревізії 1795 р.).
Пам’ятка структурована у вигляді таблиці. Опис, вочевидь, мав додаток – мапу. Про це свідчить назва першої колонки Опису – “Значащиеся на карте”, а також зроблена під повідомленням про володіння Людвіга Прозора позначка: “На карте № 38” [6, арк. 2, 13]. Що являла собою ця мапа, на жаль, нам з’ясувати не вдалося. Можемо лише припускати, що номерами на ній позначалися володіння того чи іншого власника.
У третій колонці Опису наведені назви населених пунктів. У другій колонці зазначалося, кому належав той чи інший населений пункт. Серед найбільших власників Речицької округи на першому місці в Опису згадується графиня Потоцька, володіння якої отримали у спадок “от бискупа виленского князя Игнатия Масальского”. Зокрема, їй належали “местечко Горвал, деревни Узнош, Задереевка, Шелковычи, Отруб, Микуличи, Кабановщина, Ляды, они ж и Аверки, Доброгоща, Корма, Забродье, село Васильевычи, Деревни Дуброва, Чернигов, село Якимовычи, село Какуевичи, деревни Луки, Олезаровичи, Васильков, млин на Крапивной, Боровыки, Буда Поташова, деревни Шупейки, фольварок Булашевки, Гавеновичи, Остаповка, Святое, деревня Светское, сельцо Дюрдев, Чернейки, рудня Селицкая, Селище, Слобода Берегова” [6, арк. 2–3].
Значні маєтності належали "Осипу Юдицкому генералу-лейтенанту польськой службы", власністю якого були “местечко Лоев, деревня Тесны, деревня Бивалки, деревня Крупейки, Щитцы, Синск, Колпень, Козороги, Мохов, Исаковычи, Казимировка, Переделки, Михалиовка, Судков, Корчемка, Олишевка, село Деряжичи, деревня Лутава, Глушец, Бересниовка, Малежин, Жиличи, деревня Чемерши, село Хроковычи, деревня Цануйки, деревня Просмичи, деревня Асаревичи, деревня Вялле, хутор Песочной” [6, арк. 7–8]. “В пожизненном владении» Йосипа Юдицького також перебувало “староство Речицкое”, до складу якого входили “местечко Речиця, Бронне, Жмуромка, Козозаевка, Безуев с фольварком, Рябуса, Деряжна, Волча Гора, Унорита, Рудня, Озерщина, села Василевичи, Бабичи, деревни Кринка, Лиска, Короватичи, Кобилиов, Переволока, Головка, слобода Лисянка, Злота Дуброва, село Славун, деревня Ошатковичи, хутор Еланы, Лубеники” [6, арк. 3–4].
В Опису зазначається, що колишні володіння Людвіга Прозора перейшли “в казну”, але згодом “по височайшему повелению" були повернуті Луїзі Прозоровій. Внаслідок цього останній належали “деревня Поселичи, Рашовцы, Большая и Малая Корчева, Рашов, … местечко Хойники, фольварок и деревня Волки, деревня Малишев, … деревня Рудно, Новосиолки, село Стреличев, деревня Великой Бор с поташным заводом, деревня Руденка, Горшков, Дубровица, Рогин, Новой Дворец” [6, арк. 13].
Речицькому підстарості Ігнатію Оскорці належало село Бабчин, частина якого, як свідчить Опис, була “в заставе у Прибори”, та “хутор [Че…], Руды, село Губаревичи” [6, арк. 12].
Речицькому писарю Яну Солтану належав “Фольварок Пересветов с слободою Демиховкою, деревни Коростань, Мовчаны с фольварком Осиновка”, а речицькому земському судді Трояну Прибору – “село Березовка” [6, арк. 4–5].
Власністю мозирського війта Адама Стоцького були “село Тульвовичи с железным заводом, деревня Антонина, хутор Каролына,… местечко и село Юровичи, деревня Кришицы, Хобное”. Хорунжому мозирському Леопольду Оскирці належали “село и двор Великие Водовичи, село Березовка, деревня Огородники, село Ужинец, деревня Деревище, Слободка”. Мозирському чашнику Станіславу Оскирці належало “село Глинище с двором Станиславым”, “Михайле Оскирке порутчику польському… двор Михалев, деревня Моклище, село Старч, деревня Мутижер” [6, арк. 13–14].
Митрополиту Феодосію Ростоцькому належали “деревня Жары Низшие, село Жари Вышшие, деревни Лукоеды, деревня Гдень,… деревня Радин, село Оревичи, село Белосорока, деревня Довлицы с руднею, слобода Надточиловка, деревня Вепры” [6, арк. 10–11].
Олександру Грузевичу належало село Масани, Софії Стоцькій – деревня Борщовка, “Юзефу Охотскому опату Овруцкому” – “деревня Погонное, Молочки, Дроньки” [6, арк. 11], “шамбеляну Яну Ястремскому” належали “село Остроглядовичи, деревня Вязок, хутор Дубровна, деревня Плоске, Бардаки”, ротмістру Йосипу Бокатому Белскому – хутір Шарбіни, “частию Яну Оскирке … – деревня Углы”, Юзефу Смогоревському – село Дерновичі, рудня Глинна [6, арк. 3, 5, 11–12]. У пожиттєвому володінні Павла Колби були “деревня Настолье”, а Адама Стоцького – “село Храпков” [6, арк. 13].
Цілий ряд населених пунктів Речицької округи перебували у спільній власності двох або більше осіб. Найбільшими співвласниками, за даними Опису, були графи Людвіг та Алозій Рокитські. Їм належали “деревня Журавлева Рудня, деревня Удалиовка с заводом, слобода Осов, слобода Кривин, деревня Ястребка, деревня Петрики с поташным Петрицким заводом, деревня Домамерка, село Ручаевка, завод Рудня Песоченка.., местечко Брагин,… деревня Соболи, хутор Маски, Лесщуны, Сполохи, Бакуны, Бурки, Евлаши, Ясминцы, Нудичи, деревня Илличи, село Глуховичи”. “Хутор Воротец” був спільною власністю “князей Прозоров и графов Ракитских” [6, арк. 8–9].
Речицьким маршалкам Віцентію і Франциску Солтанам належали “фольварок Солтанов с деревнею Руднею, село Демехи, деревни Лазеровка, слобода Красна, Каперовка с фольварком, Буды, Кози” [6, арк. 4]. Власністю Адама, Бенедикта і Трояна Приборів були “сельцо Свиридовичи, деревня Борсуки, деревня Малодушье, фольварок Чесов, деревни Ямполь, Степановки, Радлин”. Разом з тим, за даними Опису, щойно згадана у переліку “деревня Малодушье” частково була власністю майора Тичиніна [6, арк. 5]. Віцентію, Станіславу, Бенедикту та Ксаверію Воловичам належали “местечко Хольмеч с фольварком Дубовицею, деревня Цаплин, деревня Ветхин, деревни Артеки, Краснополь, Стародубовка, Бушицин, Прокисель, Надивин, Вилиень, Колчин, Дворец, слободки Новоскелки, Станиславов”, шляхтичам Горбатовським – “двор Лесной Остров” [6, арк. 5–6], Леопольду і Станіславу Оскиркам – село Макановичі [6, арк. 14]. “Порутчику Павлу, обозному Казимиру и комиссару Халецким да полковнику Сестренькевичу” належало село Глібов, “Ивашковичам и Савере, Адаму Исхолястике” – “двор и сельцо Гори Вода” [6, арк. 3, 5].
У власності Базиліанського Селецького монастиря були “деревня Щольно с частию селца”. Цьому ж монастирю спільно з генерал-ад’ютантом Амбросієм Оскиркою належали “деревня Избин и село Защелбье” [6, арк. 12, 14]. Речицькому домініканському монастирю належали “слобода Роденска, селцо Ровенское” [6, арк. 5].
Чимало населених пунктів Речицької округи, за повідомленнями Опису, перебувала в оренді чи під заставою. Останнє, зокрема, стосується частини власності графів Людвіга й Алозія Рокитських. Зокрема, їхні “деревня Углы, Команов, Селец, Городище, хутор Малейки” в “оренду поступлено капитану Сандеру”, “деревни Котловица, Севки, слодобода Мокрец” були в оренді у хорунжого Антонія Мрочковського, “деревни Кривча, Тютки, Заречье, Стежарно, Дублин, деревня Юрковичи, Спериже” – в оренді у “стражниковича Дионисия Козела”, “деревня Ясены, хутор Олейники, Волоховщина” – “в оренде у Тересы Богуцкой”, “Козелузцы, Хотучи” – в оренді у поручика мстиславського Михайла Александровича. “Шкураты, деревня Гацки, хутор Ломака, Пожарки, Унеговка, Коваки, Рижков, Бондари, деревня Великой Лес”, що також належали графам Рокитським, перебували у володінні речицького ловчого Андрія Солтана “по праву заставному”. “Во владении Михайлы Павши судьи овруцкого по праву заставному от Людвига Прозора” пребували “село Листвын, хутор Высоке, Велятин, Корпиловка,… деревня Кононовщизна, Омельковщина с поташним заводом”, що також були власністю графів Рокитських [6, арк. 8–9, 12, 13].
“Староство Загальское” з таким населеними пунктами, як “деревня Княжица, Фойно, Куровое, Небитов, Козелужье и фольварок, Судков, Шацков и Запоташна, местечко и двор Загалье, деревня Гноев, деревня Клеви”, що належало “малолетнему Станиславу Бужинскому по жизни его”, було в оренді у судді Віцентія Жука [6, арк. 13].
“Подстолию Мстиславскому Василию Солтану по праву арендному” належали “деревни Пучин, Сувиды”, Феліксу Єстремському на тій же підставі – “деревня Дворище с двором Юзефовым” [6, арк. 10, 13].
Власність чашника Ігнатія Шишки “деревни Госцивель, Яновка” перебували “в заставе у Грушецкого”, а “деревня Леовшока с двором” – “у заставе у Шемета и Саверия” [6, арк. 6]. Натомість, “в закладе у чешника Игнатия Шишкы” перебували “слобода Нежихов, деревня Копоренка, Крюки, Савичи, деревня Михайловка, село Грушно, деревня Пирки, слобода Котичев, хутор Певни, хутор Чернев, деревня Кулажин, хутор Посуды Вышшие, Посуды Низшие, деревня Комаран, Березки, село Юлча, деревня Галки, село Чиколовычи, деревня Колыбан”, що належали “ротмистру троцкому Валентию Зелионке” [6, арк. 10]. “У закладе у ротмистра Креча” були “деревня Мокишен, фольварок Рудаков”, що належалим речицькому підстарості Ігнатію Оскирці. “От Прозора в заставе у Каралины Крушевской” була деревня Уласи, від нього ж “деревня Богуши” була в оренді у Йосифа Корсака [6, арк. 11–12]. Власність земского судді Флоріяна Оскирки “сельцо Алексичи и двор, местечко Богуслав, село Борисовщина, деревня Туновщизна” були “в заставе у Садковскаго”. “В заставе у крайчаго Бенедикта Приборы” були Малі Водовичі [6, арк. 13–14].
В Опису знаходимо інформацію і про факти вилучення населених пунктів у їхніх власників за ту чи іншу провину. Так, у стражника литовського Яна Оскирки у “казенное ведомтво за клятвопреступление” були забрані “село Кожушки, деревня Вьяжище, село Мухоеди с Будою, слободка Красновка, рудня Углянска,… село Микуличи, хутор Звиняцке, Байдаки, Пудаков, Ковалев, Ралькы, Чечолы” [6, арк. 11–12].
Стосовно села Обуховщини та хутора Застенок в Опису зазначено, що вони належать Обуховичам, “но ныне у Яна Оскирки по декрету” [6, арк. 13].
В Опису наведені статистичні відомості щодо обліку людності, зазначалася кількість “шляхти владельцов” та “шляхти чиншевой и в услужении”, “бояр они ж и земляне”, духівництва, з поділом останнього за конфесійною приналежністю на православне, греко-католицьке та католицьке, “церковнослужителей”, міщан, з зазначенням окремо кількості міщан “христианского исповедания” та окремо євреїв, “оседлих крестьян”, а також “живущих во владельцов по контрактам вольного состояния разного черного народа”. Чисельність представників усіх означених вище станів подавалася в Опису з урахуванням їхньої статі, окремо фіксувалася кількість жінок, й окремо – чоловіків. Насамкінець підбивався підсумок щодо чисельності мешканців у кожному населеному пункті Речицької округи.
Загальна кількість мешканців Речицької округи становила 26918 чоловіків та 26096 жінок. Серед них найбільший відсоток становили селяни, яких в окрузі налічувалося 24370 чоловіків і 23404 жінок. “Шляхти владельцов” в окрузі проживало 151 чоловік та 125 жінок, а “шляхти чиншевой и в услужении” – відповідно 474 і 386. Представники шляхетської верстви проживали у таких населених пунктах, як “местечко Горвал, фольварок Булашевка, сельцо Дюрдев, село Глибов, Озерщина, фольварок Солтанов, фольварок Пересветов, деревня Мовчаны с фольварком, двор и сельцо Гори Вода, село Слобода Роденска, село Заспа с двором, деревня Горошков, фольварок Чесов, село Березовка, двор Лесной Остров, местечко Холмеч с фольварком Дубовицею, местечко Лоев, деревня Городище, Шкураты, Унеговка, слобода Мокрец, хутор Хотучи, деревня Пучин, село Чиколовычи, село Жари Вышшие, село Масаны, деревня Борщовка, Красноселье, село Оревичи, село Дерновичи, село Остроглядовичи, хутор Шарины, село Листвын, хутор Высоке, деревня Поселичи, местечко Хойники, фольварок и деревня Волки, деревня Настолье, село Храпков, деревня Рудно, Новосиолки, село Стреличев, местечко и двор Загалье, сельцо Алексичи и двор, местечко Богуслав, село Борисовщина, деревня Туновщизна, село Обуховщина, местечко и село Юровичи, село и двор Великие Водовичи, село Глинище с двором Станиславовым, двор Михолев, деревня Избин, село Защелбье”.
Серед міщан за кількістю переважали євреї. Їх у Речицькій окрузі налічувалося 927 чоловіків і 1329 жінок, в той час як міщани “християнского исповедания” складали 470 чоловіків та 458 жінок.
Духовенство православного й уніатського віросповідання обчислювалося 166 чоловіками та 148 жінками, а католицького – 11 особами.
Найменше у Речицькій окрузі було “живущих во владельцов по контрактам вольного состояния разного черного народа”. Загальна кількість останніх в регіоні становила 41 чоловік та 23 жінки [10, арк. 14]. Найбільш залюдненим населеним пунктом Речицької округи було містечко Лоєв, в якому на той час проживало 849 чоловіків і 879 жінок [10, арк. 6].
В Опису наведені дані про кількість католицьких, православних і уніатських храмів, купецьких лавок та єврейських шкіл. Як свідчить Опис, забудова населених пунктів Речицької округи була переважно дерев’яною. Так, наприклад, дерев’яними були тут усі католицькі костьоли (10), православні храми (46), а з десяти уніатських церков у окрузі лише одна була цегляною. Православні храми діяли у таких населених пунктах Речицької округи, як містечка Горвал, Речиця, Холмеч, Хойники, села Василевичі, Якимовичі, Какуєвичі, Глібов, Бабичі, Славун, Демехі, Слобода Роденска, Заспа, Свиридовичі, Казимирівка, Деряжичі, Храповичі, Рогаєвка, Юлча, Чиколовичі, Жари Вишші, Оревичі, Бєлосорока, Мухоєди, Дерновичі, Бабчин, Губаревичі, Староглядовичі, Микуличі, Стреличів, Тульвовичі, Обуховщина. У деревнях Малодушьє та Ветхин було по одній православній каплиці.
Католицькі костели функціонували у містах Брагін, Богуслав, селах Березовка, Остроглядовичі, Листвин, Великі Водовичі, Глинище, Борисовщина, базиліанський кляштор – у “деревни Селец”. Греко-католицькі храми діяли у селах Старч, Защелбьє, Березовка, Ужинєц, Макановичі, Храпков, містечку Загальє, сельці Алексичі. По одній уніатській каплиці було у “деревни Богуши” та селі Остроглядовичі.
У Речицькій окрузі, як повідомляє Опис, у містечках Горвал, Речиця, Холмеч, Лоєв, Брагін функціонувало сім єврейських шкіл. Усі вони були дерев’яними, і лише одна – у місті Лоєві, була кам’яною.
В окрузі діяли 44 торговельні лавки, усі вони також були дерев’яними [10, арк. 14].
Описуючи кожний населений пункт, упорядник звертав увагу на його місцезнаходження, зазначаючи “над которою рекою… на правой или левой стороне по течению”, озері чи болоті він розташований. Щодо річок, обов’язково повідомлялося, які з них “судоходные”, чи мають “в летнее жаркое время мелководие”.
Опис дозволяє скласти уявлення про економічний розвиток Речицької округи. Довідуємося з нього, зокрема, про земельні і сінокісні угіддя, що були в розпорядженні мешканців того чи іншого населеного пункту, їхню площу, якість ґрунтів. Зокрема, містечко Горваль, що належало графині Потоцькій, мало “сенокос луговой на 500 возов” та “грунт пещаный, гористой”, що був “к плодородию не очень выгоден”. Містечко Брагін, що було власністю графів Рокітських, мало “грунт песковатой 14 уволок”, а сіна по болотам тамтешні жителі накошували “270 возов” [10, арк. 2, 9].
Далей
